Найти книгу: "Син Вовка"

У збірку ввійшли відомі твори циклів «Син Вовка», «Діти Морозу», а також оповідання «Бог його батьків». Джек Лондон знайомить читачів з індіанською культурою, її традиційними поняттями честі та обов’язку, описує жіночий характер, складний і часом суперечливий. В оповіданні «Син Вовка» індіанці намагаються протистояти «синам вовка», які крім землі відбирають у них найдорожче – жінок. У жорстокій сутичці завоювання дівчини стає схожим на первісну боротьбу за самку. Цей твір як крик душі індіанського народу і торжество білої людини. Тему місіонерства порушено в оповіданні «Бог його батьків». Скільки було вбито людей, скільки крові було пролито через те, що один бог нібито краще за інших. До циклу «Діти Морозу» увійшли оповідання «Закон життя», «Брехун Нам-Бок», «Білошкіра Лі Ван» та інші. Тут зображено людину наодинці з собою. Вона має можливість випробувати себе в нелегкій боротьбі з обставинами, що загрожують самому її існуванню. Північ стає найсуворішим у житті випробуванням можливостей, закладених у людині.

«...Вовка сидел почти у самого края. Он пробрался туда по коньку крыши. На скат вставать было опасно, потому что ночью прошел дождь и крыша была скользкая. Вот он и уселся на краю конька. Отсюда хорошо был виден двор интерната, набережная Оки, пристань. А во дворе интерната творилось нечто. Вон Гоблин – бегает, машет руками, что-то кричит. Вовка не слушает – неинтересно. Ну что может кричать Геннадий Олегович? Всякие ругательства, угрозы? Вовка это уже слышал – каждый день слышит. Хотя… Вовка прислушался. Странно, это не ругательства. Гоблин умоляет его слезть с крыши? Нет, не требует, не просит даже, а именно умоляет. И испуганный он почему-то. Даже отсюда, с крыши четырехэтажного здания интерната видно, какой он испуганный…»

«Вовка учится для себя, а не для других людей. Он это прекрасно знает. Да ему ещё все говорят об этом. Как будто он сам не знает…»

«Вовка учится для себя, а не для других людей. Он это прекрасно знает. Да ему ещё все говорят об этом. Как будто он сам не знает…»

Я почти пересёк свой остров по странной траектории, увидев лишь узкую полоску земли под ногами и дремучий лес по сторонам. Вот ещё несколько шагов, и за тем камнем, в лучах вечернего солнца, блеснёт гладь океана… Я узнал много нового, но не меньше забыл. Может быть, не менее важное, чем то, что узнал. Я обменивал чувства, ощущения и картины уходящего мира на формулы, пункты и таблицы данных. Но я не изменился.

Совершенно реальная история о нереальной дружбе. Которая началась в фантастическом городе у предгорий сказочных гор, продолжалась в серой зимней Москве, а потом… Это повесть-жизнь, с заостренными поворотами, закругленными квадратами, с радостью и печалью… Даже за ее границами.